Твір на тему осінь

Ось і настала осінь – найяскравіша пора року. Вона розфарбувала все довкола у свої улюблені кольори. Тепер на вулицях міста стоять жовті, червоні та помаранчеві дерева. Красуня-осінь обдаровує всіх прохолодою. Надворі вже не так жарко, як влітку. Дні стають коротшими та холоднішими.

Осінь – найкращий час для прогулянок парком або лісом. Все навколо рясніє фарбами! Під ногами весело шарудить листя. Осінь дарує нам свої плоди і радує останніми теплими промінчиками. Ось-ось розпочнеться час дощів. Фарби підуть із вулиць. Почнуться сірі будні зі сльотою та брудом. Але й у цьому є своя романтика. Ось яка різна чарівниця осінь.

Твори «Улюблена пора року – Осінь»

Осінь – моя улюблена пора року. Після довгих спекотних літніх днів осіння прохолода здається справжнім порятунком. Цієї пори погода змінюється поступово. Перші дні осені теплі та безвітряні. Потім починають йти дощі. Вночі стають холодними, дні – короткими.

Поступово опадає листя на деревах. Вони встеляють землю різнокольоровим килимом. Так чудово йти, прислухаючись до їхнього веселого шарудіння. Здається, що природа про щось шепоче, прощаючись до весни. Осінь – найромантичніша і затишніша пора року, коли природа проявляє себе у всій красі. Я дуже люблю осінь!

Твори про осінь

Моя улюблена пора року – осінь. Сам не знаю чому, але мені подобається дощова погода, листопад, сумний крик птахів, що летять, перші заморозки з їхнім сріблястим пилом на гілках і льодком на калюжах – все, що розуміють під словом «осінь».

Звичайно, осінь не тільки красива та моя улюблена пора року, це ще й початок занять у школі, і підготовка до зими, і збирання врожаю на дачній ділянці. Я все це давно полюбив і не хочу позбавляти себе задоволення попрацювати як слід! Хто ще з хлопців може похвалитися такими почуттями?

І само собою зрозуміло, осінь – сама поетична пора року!

Осінь – це зрілість

Після щасливих літніх днів настала осінь. Ми вранці знову поспішаємо до школи, засунувши руки в кишені і втиснувши голову в плечі.

 Сонце ще світить, але вже не гріє і стає холоднішим з кожним новим днем. Дерева вже майже оголилися, а замість листя залишилися тільки спорожнілі гнізда птахів, які поспішили відлетіти в теплі краї.

Адже зовсім недавно пернаті співали тут свої «любовні пісні», виводили та «виховували» пташенят… Дороги та тротуари посипані листям, перехожі всі кудись поспішають вічно, байдуже дивлячись на жовтий світ навколо і хлюпаючи носами.

Багато хто любить осінь, а за що її любити? Постійно йдуть дощі, навколо вогкість та застудні захворювання, сіре небо, холодні вітри, ранок зустрічає нас сутінками… За це її люблять? Багато хлопців у своїх творах пишуть: … червоно-жовті, золоті листочки, які після дощу переливаються на сонці різними квітами, строкатий, що покриває землю, килим листя та привітне радісне сонечко… та інша мішура, що дозволяє людям прикривати не розуміння осені.

А багато хто восени відчуває наближення… смерті. У природи, як і в людського життя, є всі періоди: Народження та дитинство – це весна, юність та юність – літо, зрілість – осінь, старість та смерть – зима. Відповідно осінь – пора року, коли природа згасає. Але як?! З яскравими, уражаючими уяви, насиченими фарбами та відтінками.

Нам є чого повчитися у природи, яка живе в гармонії з собою та з усього Всесвіту. Ми ставимо себе понад усе, забуваючи своє коріння і втрачаючи знання та закони буття, які нам подарувала природа, забуваючи, що теж є частиною природи.

Осінь – це час, коли можна задуматися про своє життя і про призначення в цьому світі, згадати минуле, розмірковувати про сьогодення, будувати плани на майбутнє.

Осінь – це зрілість. У цьому віці люди мають багато: дім, сім’ю, діти, а ще знання, досвід, мудрість.

А ще цей час збирати овочі та фрукти, над якими працювали все літо. Тепер поля та сади, як і люди, можуть спокійно відпочити до наступної весни.

Осінь

Осінь чудова пора року.


Мені дуже подобається дивитися на яскраве осіннє листя. Дуже різноманітні їхні відтінки. Одні — жовті, інші — яскраво-червоні.


Але також восени бувають дощі та заморозки. Тоді доводиться сидіти вдома. Але й у цьому є плюси. Дуже цікаво спостерігати на перехожих із яскравими парасольками.


Багатьом осінь подобається, а комусь ні. Але я вважаю що осінь чарівна пора року!!

Жовтень

Ось і прийшов другий місяць осені – жовтень. Вересневе золото змінилося на яскравий багрянець. Ганяє вітер над землею сухе листя – настала сумна пора осінніх листопадів. Одягнулися в багряний одяг прекрасні клени на осінньому узліссі. Сумно схиляють вони свої гілки, наче шкода їм, що настав жовтень. Незабаром все їх ошатне строкатий одяг рознесе по світу безжальний холодний вітер, і залишаться клени стояти без листя, зовсім беззахисні перед зимою.

Осінь – це чудова пора року. Восени дні стають коротшими, а ночі довшими. Птахи відлітають у теплі країни. Іноді мені здається, що осінь – це гарна дівчина з золотим волоссям, у сукні, прикрашеній червоним листям, на голові вінок з осінніх квітів, у сережках з червоного листя, з широкою посмішкою та добрими очима.

Опис – Осінь

Осінь – особлива пора року. Ця урочиста особливість пронизує і осінню природу, і погоду, змушує людину перейнятися осіннім настроєм. Осінь одночасно і захоплює розум людини, і засмучує її душу. Осінньою часом перетворюється природа. Гілки дерев заливає багряними, золотими, червоними відливами. Землю застилає килим із листя.

Настала осінь

Настала осінь. Сонце гріє ще майже по-літньому, прагнучи віддати останнє невитрачене тепло. На блакитному та чистому небі ще майже немає хмар. Тільки вітер став холоднішим і різкішим, нагадуючи про те, що надворі вже вересень місяць. Серед яскравої зелені вже помітні перші провісники осені: жовте та червоне листя. Незабаром вони обпадуть з дерев і покриють собою всі дороги та доріжки.

Чарівні фарби золотої осені

Осіння пора дивує нас яскравою та насиченою різноманітністю привабливих відтінків. Влітку всі дерева були зелені, як один. Восени їхні крони одягаються у жовті, золотисті та багряні вбрання.

Тонкі гілки чагарників поступово втрачають пишну красу. Вони переплітаються в химерні ряди коричневих візерунків. На деяких кущах новорічною окрасою висять червоні, чорні та білі ягоди.

Восени свіже і соковите листя набуває особливої ​​краси. Вони повільно падають із дерев, прикрашають однотонні дороги та стежки. Діти люблять збирати красиві листочки у великі букети. Вони милуються їх жовто-золотистим забарвленням та витонченими лініями тонких прожилок.

Літнє, барвисте буйство квітів поступово згасає. Їхні ніжні пелюстки втратили колишню красу. Зате чудово виглядають різнокольорові осінні чорнобривці, хризантеми, айстри.

Суцільні килими темно-зелених трав набувають жовтуваті та коричневі відтінки. Крізь них видніється сірий і чорний ґрунт. Крихкі травинки начебто пригинаються до землі в очікуванні холодного та важкого зимового снігу.

Пронизливе сонячне проміння не обпалює, а пестить шкіру теплими і затишними дотиками. Метушливі птахи замовкають. Вологе та прохолодне повітря стає прозорим, як джерельна вода. Природа перетворюється на умиротворений і спокійний стан.

Вірші про осінь

1. Осінь

Нині осінь нас чарує,


Неповторна, чарівна,


Різні барви нам дарує


І дивує нас вона.


Виглядає так казково


Восени і парк, і гай,


Розмаїттям кольоровим


Прикрашає осінь край!

2. Лісом осінь походила

Лісом осінь походила –


Все навкруг позолотила.


Залишила лиш ялинку


Їжачкові на хатинку.


Галина Шевчук

3. Королева Осінь

Королева Осінь


Всіх до столу просить.


Всіх без винятку частує


Й для Зими запас готує.


Наталія Замрія

4. Через поле, через ліс

Через поле, через ліс,


Сірий зайчик хутко біг.


Мамі яблучка він ніс –


Буде ввечері пиріг!


Геннадій Горовий

5. Тихо осінь ходить гаєм

Тихо осінь ходить гаєм.


Ліс довкола аж горить.


Ясен листя осипає,


Дуб нахмурений стоїть.


І берізка над потоком


Стала наче молода.


Вітер, мовби ненароком,


Їй косиці розпліта…


Автор невідомий

6. Осінь

Сіла осінь на порозі,


Довгі коси розплела,


Спілі яблука на возі


До бабусі привезла.


Вітром двері відчинила:


– Дари з воза забирайте!


Павутинкою злетіла:


– Через рік мене чекайте!


Лідія Новикова

Літо тихо відцвітає,


В школі дзвоник вже лунає,


Стане холодно вже зовсім,


Бо іде на землю осінь.

КОРОЛЕВА ОСІНЬ  Н. Замрія


Королева Осінь


Всіх до столу просить.


Всіх без винятку частує


Й для Зими запас готує.

ОСІНЬ Б. Чалий

Ніби притомилося сонечко привітне:


У траві пожовклій молочай не квітне.


Облетіло літо листячком із клена,


Лиш ялинка в лісі сонячно зелена.


Журавлі курличуть: летимо у вирій.


Пропливає осінь на хмарині синій.

ОСІНЬ М. Трохим


Осінь, ліс зашелестів,


Опадає листя.


Ліс накинув кожушок


Золотистий.


Відлітають вже птахи,


І пісень не чути


Забуваються стежки


В ліс забутий.

ЗОЛОТА ОСІНЬ О. Бродський

Ще недавно в небі синім


Пролітали журавлі,


А сьогодні в безгомінні


Ходить осінь по землі.


І від краю і до краю,


Від двора і до двора


Золотого урожаю


Знов до нас прийшла пора.

Березовий листочок

Іще не сніг і навіть ще не іній,


ще чути в полі голос череди.


Здригнувся заєць — ліс такий осінній,


куди не ступиш, все щось шарудить!


Чи, може, це спинається грибочок?


Чи, може, це скрадається хижак?


То пролетить березовий листочок,


То пробіжить невидимий їжак…


(Ліна Костенко)

Восени

Що казати, восени радісно людині!


та вминає кавуни,


ця куштує дині.


Мова мамина палка


лине з відучора:


— З’їв би, синку, огірка,


спробуй помідора.


Голос тата чую теж у кімнатній тиші:


— Що ж ти яблуко жуєш,


грушку не скінчивши?


З’їв сливок я рівно сім,


персик в роті тане…


Доки я усе не з’їм,


зима не настане!


(Віталій Березінський)

Дощова осінь

Водить осінь хороводи,


Під мелодію дощів


На прогулянку виходять


Парасолі і плащі.


Там розмову парасолі


Із плащами завели:


«Ах, як довго у неволі,


У темниці ми були.


Та вернулися тумани, задощило в небесах, —


І ми знову у пошані,


Знов нас носять на руках…»


І прийшли тоді до згоди парасолі і плащі,


Що найбільша насолода —


Це коли ідуть дощі.


(Анатолій Качан)

Осінь, гарна молодиця

Розгулялась, веселиться,


Прикрасила все барвисто


І шипшинове намисто


Одягла собі на шию…


Та чого тільки не вміє


Осінь, щедра господиня!


Гарбузи, картоплю, дині,


Все зібрала із городу.

Не забула й про погоду:


Заховала у тумані


Сад, де яблука рум’яні.


Там, де груші соковиті


Зранку дощиком обмиті,


Листя жовте розтрусила,


Де береться в неї сила?


Осінь гарна молодиця…


Літо нам вже тільки сниться.


(Тарас Шевченко)

Осінь

Рветься осінь руками кривавими


до далекого сонечка любого;


кров на шатах препишних шаріється,


оксамит і парчу залива.

Так для сонечка осінь убралася,


мов цариця у свято врочистеє,


все, що є на сім світі найкращого,


все зібрала на пишний убір.

Але дні все коротшають, міняться,


гляне сонечко й знову захмариться…


Журить осінь-сухітниця сонечко,


бо нема в ній весняних надій.

Рветься осінь. Терни невидимії


їй все тіло поранили, змучили,


а вона розпачливо всміхається:


“Сонце, сонечко, глянь, я сміюсь!”

Заховалось за горами сонечко,


з гір повіяло холодом, вогкістю,


сиві хмари на небо насунули,


“Ось я йду!” – обізвалась зима.

Осінь шарпнула шати кривавії,


аж до ніг їй упали, розсипавшись,


непокрита, нічим не захищена,


застогнала: “Іди, бо вже час…”


(Леся Українка)

Вірші про осінь для дорослих

Ще ніби вчора літо зеленіло,


Буяли пишно ліс, і степ, і сад,


І за плечима так, неначе крила!


А вже сьогодні – здрастуй, листопад…

І всі думки туманом оповиті,


І замість фарб на вулиці – дощі.


Та осені дари – печальні миті,


Мабуть, таки потрібні для душі…


Вікторія Чорній

Наповнилось серце примарами осені.


І день зустрічає холодними росами.


Повітря вібрує туманами сивими,


А залишки літа змиваються зливами…

Ох, літечко-літо… Краплинка залишилась…


А ти, взагалі, чи було? Не натішилась…


Не встигла зігрітися… Сиро і вітряно…


Невтомно біжать тільки спогади титрами…


Ніна Бойко

Відлітає поволі літо.


Догорає ранкова синь.


Щось забуто, а щось прожито.


Лиш минулого видно тінь.

Спорожніла ілюзій крона,


Облетіли пелюстки мрій.


Тільки втрат і помилок ґрона.


Залишились тепер на ній…

Перегорнуто і закрито…


Чи повернеться ще коли?


Відлітає поволі літо.


Ти подяку йому пошли,

За прекрасні моменти долі,


За політ у небесну вись.


Й почуття, що шукали волі


І крізь душі теплом лились…

Якось жалібно так, тужливо,


Все курличуть у небі дні.


Те, що вчора було важливо,


Стало краплею сліз на дні —

На самісінькім дні калюжі,


Від останніх відлунь грози.


Просто осінь… Це осінь, друже…


Це початок… Її ази…


Ніна Бойко

Так якось холодом повіяло у душу,


Чи то погода за вікном далась взнаки?


Знайти тепло, щоби зігрітися, я мушу,


Бо сильна, зроблю все я навпаки.

Хандрі осінній не піддамся я ні за що,


І як боротись з нею – досвід є.


Всі ці депресії, ці нерви, сльози… Нащо?


Змінилась я і це вже не моє!

Так якось холодом повіяло… А може


Це так мені здалося в якусь мить?


Я знаю того, хто мені завжди поможе


Ці відчуття на кращі замінить!


Людмила Степанишена

Вірші про осінь від українських поетів

Красива осінь вишиває клени


Червоним, жовтим, срібним, золотим.


А листя просить: – Виший нас зеленим!


Ми ще побудем, ще не облетим.


А листя просить: – Дай нам тої втіхи!


Сади прекрасні, роси – як вино.


Ворони п’ють надкльовані горіхи.


А що їм, чорним? Чорним все одно.

(Ліна Костенко)

***


Осінь — у барвистому намисті.


Як циганка — з бубоном в руці.


Поцілунок — чистий і вогнистий


на моїй зоставила щоці.

Не забуду: вчора в бубон била,


танцювала, дика і палка,


і, немов на картах, ворожила


на кленових зоряних листках.


Я платив грошима їй немало,


потім серце вийняв — і віддав,


і вона мені тебе вгадала


так, як я того і забажав.

Де циганка? Де відьомські коси


у стрічках, квітках і дукачах?..


Так, тебе наворожила осінь


на кленових зоряних листках…

(Євген Гуцало)

***


Осінній день, осінній день, осінній!


О синій день, о синій день, о синій!


Осанна осені, о сум! Осанна.


Невже це осінь, осінь, о! – та сама.

Останні айстри горілиць зайшлися болем.


Ген, килим, витканий із птиць, летить над полем.


Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.


І плаче кошик серед трав – нема мелодій.(Л

Березовий листочок

Іще не сніг і навіть ще не іній,


ще чути в полі голос череди.


Здригнувся заєць — ліс такий осінній,


куди не ступиш, все щось шарудить!


Чи, може, це спинається грибочок?


Чи, може, це скрадається хижак?


То пролетить березовий листочок,


То пробіжить невидимий їжак…


(Ліна Костенко)

Восени

Що казати, восени радісно людині!


та вминає кавуни,


ця куштує дині.


Мова мамина палка


лине з відучора:


— З’їв би, синку, огірка,


спробуй помідора.


Голос тата чую теж у кімнатній тиші:


— Що ж ти яблуко жуєш,


грушку не скінчивши?


З’їв сливок я рівно сім,


персик в роті тане…


Доки я усе не з’їм,


зима не настане!


(Віталій Березінський)

Дощова осінь

Водить осінь хороводи,


Під мелодію дощів


На прогулянку виходять


Парасолі і плащі.


Там розмову парасолі


Із плащами завели:


«Ах, як довго у неволі,


У темниці ми були.


Та вернулися тумани, задощило в небесах, —


І ми знову у пошані,


Знов нас носять на руках…»


І прийшли тоді до згоди парасолі і плащі,


Що найбільша насолода —


Це коли ідуть дощі.


(Анатолій Качан)

Осінь, гарна молодиця

Розгулялась, веселиться,


Прикрасила все барвисто


І шипшинове намисто


Одягла собі на шию…


Та чого тільки не вміє


Осінь, щедра господиня!


Гарбузи, картоплю, дині,


Все зібрала із городу.

Не забула й про погоду:


Заховала у тумані


Сад, де яблука рум’яні.


Там, де груші соковиті


Зранку дощиком обмиті,


Листя жовте розтрусила,


Де береться в неї сила?


Осінь гарна молодиця…


Літо нам вже тільки сниться.


(Тарас Шевченко)

Осінь

Рветься осінь руками кривавими


до далекого сонечка любого;


кров на шатах препишних шаріється,


оксамит і парчу залива.

Так для сонечка осінь убралася,


мов цариця у свято врочистеє,


все, що є на сім світі найкращого,


все зібрала на пишний убір.

Але дні все коротшають, міняться,


гляне сонечко й знову захмариться…


Журить осінь-сухітниця сонечко,


бо нема в ній весняних надій.

Рветься осінь. Терни невидимії


їй все тіло поранили, змучили,


а вона розпачливо всміхається:


“Сонце, сонечко, глянь, я сміюсь!”

Заховалось за горами сонечко,


з гір повіяло холодом, вогкістю,


сиві хмари на небо насунули,


“Ось я йду!” – обізвалась зима.

Осінь шарпнула шати кривавії,


аж до ніг їй упали, розсипавшись,


непокрита, нічим не захищена,


застогнала: “Іди, бо вже час…”


(Леся Українка)

Красива осінь вишиває клени

Красива осінь вишиває клени


Червоним, жовтим, срібним, золотим.


А листя просить: – Виший нас зеленим!


Ми ще побудем, ще не облетим.

А листя просить: – Дай нам тої втіхи!


Сади прекрасні, роси – як вино.


Ворони п’ють надкльовані горіхи.


А що їм, чорним? Чорним все одно.

Ми вийдем з тобою на листя опале

Ми вийдем з тобою на листя опале,


Де синє повітря, як сиві опали,


Ми станем з тобою, як олень і ланя,


Вслухатися в лісу бентежне волання.


Очиститься подих і голос від диму,


Я пісню з тобою високо нестиму,


Трава нам заграє, і вітер затрубить,


І постріл мисливця нас раптом розбудить…

Осінь

Осінь похмура йде


Хмари дощі тумани


Осінь у серце веде


Смуток нежданий


Холод суне німий


В душу вповзає мла


Осінь серпанок густий


Ти принесла


Ради не дам собі


В серці моїм мовчання


Спогад ридає в журбі


Давнє кохання.