Біографія Лермонтова сповнена цікавих життєвих поворотів, незважаючи на те що поет лише кілька місяців не дожив до 27-річчя. Він встиг повчитися в університеті, послужити в армії, стати особистим ворогом царя і заслужити славу другого після Пушкіна геніального поета. Розповім про життя і творчість Лермонтова докладніше.

Михайло Лермонтов: дитинство і юність

Михайло Юрійович Лермонтов, біографія якого стала основою для виникнення такого напряму наукових досліджень, як лермонтоведение, прожив недовге, але яскраве життя.

Навіть коротка біографія Лермонтова не обходиться без згадок про його спорідненість із шотландським поетом Томасом Лермонтом. Його ж вважав своїм предком кумир молоді першої половини XIX століття, поет Джордж Байрон.

На початку 2000-х біографія Лермонтова поповнилася важливими фактами. Британська компанія Oxford Ancestors провела аналіз ДНК нащадків британської сім’ї Лермонт і нащадків Лермонтова. Відомо, що ще пращури поета пишалися зв’язком із Лермонтами та схожістю фамільних гербів. Результати дослідження засвідчили, що у Лермонтових є шотландське коріння, але вони не родичі Лермонтів.

Біографія Лермонтова коротко згадує і про родичів з боку матері. Троюрідним братом поета був Петро Столипін — відомий політичний діяч, реформатор.

Михайло Лермонтов, коротка біографія якого містить відомості про всі періоди життя, народився в жовтні 1814 року. Батьками стали 27-річний Юрій Петрович Лермонтов і 19-річна Марія Михайлівна Арсеньєва.

Через вісім днів після появи на світ, 11 жовтня, Михайла було хрещено. Хрещеною стала Єлизавета Арсеньєва — мати Марії.

Через два роки після народження сина Марія померла. Єлизавета Арсеньєва наполягла, щоб онук до 16 років жив із нею, і обіцяла зробити його спадкоємцем своїх статків.

Дитинство Лермонтова пройшло в селі — у Пензенській губернії в маєтку його бабусі. В 11 років він приступив до домашнього навчання. У маєтку Тархани була велика бібліотека, і Михайло пристрастився до читання.

Через деякий час бабуся перевезла його до Москви, щоб він міг вступити до Благородного пансіону — елітного закладу для дворянських дітей при Московському університеті. У закладі Лермонтов відучився два роки і 1830 року покинув його стіни, не закінчивши й шостого класу.

З вересня 1830 року Михайло — студент Московського університету. У закладі, де навчався Лермонтов, було безліч студентських гуртків, але він не заводив близьких знайомств з іншими студентами.

Влітку 1832 року поет залишив університет. За порадою родичів він вступив до Школи гвардійських прапорщиків.

Михайло Лермонтов: творчість

Лермонтов, творчість якого не обмежується віршуванням, за недовге життя написав приблизно чотири сотні віршів, перший лірико-психологічний роман у російській літературі, а також залишив по собі 300 малюнків, понад 40 акварельних і 13 картин, створених олійними фарбами.

Творчий шлях Лермонтова дослідники поділяють на кілька етапів:

• Юнацький, або Московський (1828-1832).

Писати вірші Михайло почав з моменту вступу до пансіону.

У 1830 році йому виповнювалося 16 років, і за договором батька і бабусі його вихованням мав зайнятися Юрій Петрович. Боротьбу між родичами за опіку Лермонтов описав у драмах «Люди і пристрасті» (1830) і «Дивна людина» (1831).

До 18 років він пережив кризу і в одному з листів заявив, що бажає залишити письменництво назавжди.

• Петербурзький період (1832-1837).

Після вступу до школи прапорщиків життя Лермонтова змінилося. Він занурився в бурхливе життя юнкерів і став менше писати. Його вірші мали фривольний характер, у них простежувалися елементи нецензурної лексики.

Лермонтов Михайло Юрійович відійшов від юнацького романтизму і почав писати більш різноманітні твори. До 1835 року в його віршах почало відчуватися розчарування дійсністю. Тоді ж Лермонтов написав драму «Маскарад».

З вільнодумного юнкера він став одним із головних супротивників того, що відбувається в країні. Вершиною цього періоду є «Смерть поета» (1837) — вірш, який викликав скандал.

• Зрілий період (1837-1841).

Життя і творчість Лермонтова змінилися з поїздкою на Кавказ. Уперше він побував у регіоні в десятирічному віці. Але за часів заслання теми Сходу, ісламу та незвичних традицій міцно увійшли у творчість Лермонтова. Серед знакових праць періоду — поема «Бородіно» та «Герой нашого часу».

Михайло Лермонтов: життя і смерть

Біографія Михайла Юрійовича Лермонтова не обмежується роками навчання і перерахуванням написаних творів. У його житті були закоханості і трагедії. Особливо бурхливим був період життя поета між 16-м і 18-м роками.

У 1830 році він познайомився з Катериною Сушковою. Романтичний юнак, який виріс на самоті й не мав достатнього соціального досвіду спілкування з протилежною статтю, став об’єктом глузувань з боку дівчини. Через чотири роки Лермонтов помстився їй, засмутивши шлюб зі статським радником Олександром Лопухіним.

До 1830 року належить повідомлення про Лермонтова, закоханого в Наталію Федорівну Іванову. Їй він присвятив понад 30 творів. До літа 1831 року в них простежуються мотиви ревнощів і зради. Очевидно, Наталя віддала перевагу іншому кавалеру.

Наприкінці 1831 року поет знайомиться з Варварою Лопухіною, якою він був одержимий довгі роки. Варварі він присвятив поему «Демон» і низку інших творів.

У 1837 році поет написав скандальний вірш «Смерть поета». За ним послідував судовий розгляд. Імператор Микола I особисто розпорядився оглянути всі папери поета і переконатися, що він не божевільний.

Поета не помістили під арешт завдяки бабусі, поету Василю Жуковському і низці інших друзів Пушкіна. Його перевели з корнетів у прапорщики і відправили на Кавказ. У регіоні він пробув кілька місяців, встиг відвідати Грузію та Азербайджан. Стараннями бабусі Лермонтов був переведений на службу в Новгородську губернію, а потім повернувся до столиці. Його твори регулярно з’являлися у виданні «Отечественные записки».

У лютому 1840 року відбулася дуель із де Барантом — сином іноземного посла. Поета притягнули до суду, і у квітні його відправили на Кавказ із наказом царя задіяти у військових операціях.

У липні 1841 року поет був убитий Петром Мартиновим у П’ятигорську на дуелі. Коли інформація про загибель Лермонтова дійшла до Миколи I, він сказав: «Собаці собача смерть», чим викликав обурення імператорської родини.

Тіло поета поховали в місті П’ятигорськ, але навесні 1842 року Єлизавета Арсеньєва отримала дозвіл перевезти тіло до родинного склепу в маєтку Тархани, де його було перепоховано.

Лермонтов залишив після себе безліч праць і увійшов в історію як вільнодумний поет. Його вірші досі викликають захоплення.