Культовий твір російської драматургії — «Борис Годунов». Короткий зміст п’єси не тільки повідає про історичні події на зламі XVI-XVII століть, а й дасть розуміння багатьох проблем суспільства через призму історії. Додає інтересу той факт, хто написав «Борис Годунов». Пушкін створив її за традиціями Шекспіра, і вийшла трагедія з небанальним сюжетом, розібрати який допоможе короткий переказ. «Борис Годунов» — п’єса, яка не застаріє ніколи. Чому? Відповідь у статті.

«Борис Годунов»: короткий зміст

Один із творів, якими пишався Пушкін, — «Борис Годунов». Короткий зміст п’єси частково дає цьому пояснення. Автор виконав титанічну роботу: об’єктивно описав історичні події, представивши в них своє бачення дійсності і не тільки. Тому багато поколінь захоплюються твором і глибокими поглядами автора.

Щоб оцінити задум п’єси «Борис Годунов», коротко пройдемося сюжетом:

• 1598 рік. Після смерті царя Федора, сина Івана Грозного, Борис Годунов зачинився в монастирі і відмовлявся прийняти престол. Як і задумував Борис, багато хто вирішив, що влада його лякає.

Однак князь Шуйський відразу розгадав наміри Годунова. У розмові з князем Воротинським він пророкує подальший перебіг подій: Борис трохи «поморщиться», але потім піддасться на благання народу і посяде трон.

Так і відбувається. Натовпи людей на колінах просять Годунова стати царем. І той, довго вагаючись, погоджується.

• Через чотири роки дія розгортається в Чудовому монастирі. Отець Пимен ось-ось закінчить літопис і передасть молодому ченцеві Григорію.

Між ними зав’язується розмова, з якої Гриша дізнається про смерть царевича Димитрія, його ровесника. Коли Пимену довелося служити в Угличі, він застав криваве вбивство царського спадкоємця, вчинене Годуновим. Гриша тікає з монастиря і хоче видати себе за Димитрія. Про це дізнається патріарх і наказує зловити втікача.

Тим часом цар Борис Годунов не веселий. Влада не тішить його, хоч за кілька років він робив для людей багато хорошого. Але муки совісті не дають спокою.

Тим часом Гриша вже біля литовського кордону. Пристави ледь не ловлять його, але юнакові вдається втекти.

• У гості до Шуйського приходить Опанас Пушкін.

Він розповідає князю новину, про яку нещодавно дізнався: у будинку польського короля з’явився Димитрій — законний спадкоємець престолу, убитий Годуновим. Він підкорив усіх розумом і привітною вдачею, і король пообіцяв допомогти йому. Дізнається про самозванця і Борис: в жаху він розпитує Шуйського, чи справді царевич помер.

Тим часом самозванець у Польщі збирає прихильників. Однак юнак закохується в доньку воєводи Мнішека Марину і зізнається їй, хто він насправді. Але дівчину почуття ченця не цікавлять: вона мітить на московський престол.

• 1604 рік. Лжедмитрій із військом перетинає кордон, що викликає страх у московського царя. Чутка про живого царевича поширилася і поселила в людях сумнів.

У грудні колишній чернець, який видає себе за царевича, розбиває російські війська під Новгород-Сіверським. У Москві Григорію проголошують анафему, поминають царевича Димитрія. Невдоволення наростає: на площі перед собором юродивий дорікає Годунову в убивстві.

Під Севськом війська Самозванця програють, але поразка анітрохи не послаблює його. Він знову збирає польське військо. Тим часом у Москві раптово помирає Борис Годунов, але перед смертю благословляє сина Феодора на царювання і бере з бояр клятву вірно йому служити.

• Один із головних воєвод російського війська Басманов веде бесіду з Гаврилою Пушкіним, союзником Лжедмитрія. Гаврило намагається переманити Басманова на свій бік, обіцяючи підвищення. Пушкін запевняє: народ стане на їхній бік. Басманов погоджується.

У Москві на площі Гаврила звертається до народу від імені Димитрія, закликаючи визнати його законним царем, тим самим провокуючи людей на бунт проти Годунових.

Бояри приходять до будинку, де заточені дружина і діти Бориса. Народ жаліє їх, адже діти не винні в гріхах батька. У будинку чується шум бійки і жіночий крик, після чого виходить боярин Мосальський і каже, що Годунови отруїли себе отрутою, можна вшановувати нового царя — Димитрія Івановича. Але народ мовчить.

«Борис Годунов»: аналіз твору

Незважаючи на те що в п’єсі розкрито події одного історичного періоду, авторські ідеї не мають часових меж. Проблеми, яких торкнувся Пушкін, стосуються людської природи, а отже, будуть актуальні завжди. Розібратися в них допоможе послідовний аналіз твору:

«Борис Годунов»: історія створення

П’єсу «Борис Годунов» Пушкін написав 1825 року під час заслання в Михайлівське. Письменник був під враженням від нещодавно виданої книги Карамзіна «История государства Российского». А історичне тло його епохи — повстання декабристів — підштовхнуло Олександра Сергійовича до створення такого твору. За рік після написання, коли заслання Пушкіна добігло кінця, він зачитував уривки п’єси імператору Миколі I.

Твір було піддано цензурі та видано 1830 року. Але навіть після цього його довго не наважувалися ставити на сцені: нібито він не підходить для постановки. Уперше «Бориса Годунова» показали в Маріїнському театрі вже 1870 року.

Тема та проблематика п’єси

Сюжет оповідає про події Смутного часу — важкий період в історії Росії, який почався з правлінням Бориса Годунова. Власні думки про царську владу автор висловив через героїв п’єси, особливо через персонажів-однофамільців Панаса і Гаврила Пушкіних:

• Письменник дотримувався думки, що винуватцем конфлікту між царем і народом є перший: необережні кроки влади призводять до невдоволення людей, бунтів.
• Вустами Гаврила Пушкін висловлює свою головну думку: велика сила таїться в народі. На чиєму боці його симпатії, той і правий, і лише від людей зрештою залежить доля держави.

Ці ідеї виходять далеко за рамки періоду Смути. «Борис Годунов» — твір про спокусу владою. За задумом автора, тих, хто прагне її здобути за всяку ціну, наздожене розплата.

«Борис Годунов»: герої

У п’єсі задіяна низка історичних особистостей. Борис Годунов — цар, чиє правління мало всі шанси стати успішним. Однак нечесність і невпевненість у своєму становищі призвели його до підозрілості, страху та відчайдушної боротьби за владу.

Ідею спокуси владою Пушкін продемонстрував і на прикладі інших персонажів — Лжедмитрія (Гриші) та його коханої Марини. Єдиною їхньою метою був престол, що в їхніх очах виправдовувало будь-які засоби.

І все ж, на думку багатьох літературознавців, головний герой п’єси — російський народ — його думка, любов і ненависть.

Жанр та особливості композиції

Згідно з усім вищесказаним, жанр твору «Борис Годунов» — трагедія. Автор не тільки показав загибель окремих персонажів, але жваво і реалістично зобразив суспільну катастрофу, економічне і духовне падіння влади і народу.

Пушкін узяв за основу реальні події та майстерно їх переосмислив. Тому «Бориса Годунова» відносять до жанру історичної драми.

Пушкін написав твір у шекспірівському стилі: оповідання викладено у формі білого вірша, а деякі уривки — у прозі. Крім того, подібно до Шекспіра автор ігнорував триєдність — головні правила класицизму:

• єдність часу: події п’єси не вклалися у 24 години, а розтягнулися на сім років;
• єдність місця: сцени відбуваються в різних локаціях Москви, у Польщі, на кордоні;
• єдність дії: твір оповідає відразу про кілька історій — від сходження на престол Бориса Годунова до зростання авторитету Лжедмитрія.

Відмова від правил триєдності пізніше стала традицією в російській драматургії. Але саме «Борис Годунов» залишається знаковим твором свого часу і жанру.