“До 5 років дитина – цар, після п’яти – раб”: як виховують дітей у різних країнах

Батьки хочуть бути успішними у своїй справі, а саме — у вихованні своїх чад. Варіантів і схем виховання безліч і кожен робить свій вибір, віддаючи перевагу тій чи іншій системі. Методи різняться навіть залежно від географії місця народження батьків.

Сьогодні поговоримо про батьківську мудрість у різних частинах світу. Адже завжди цікаво зазирнути «за двері до сусіда». А для нашої розвідки ми спочатку полетимо в далеку й загадкову Японію.

У країні висхідного сонця система виховання позначається терміном «ікудзі». Означає це, що дитина до п’яти років — цар, з 5 до 15 — слуга, а після 15 років — рівний. На перший погляд, не вдаючись у деталі, ідея здається неоднозначною.

Однак, розглянувши її, можна знайти в ній мудрі поради.

1. «Бог» до п’яти років — це зовсім не означає, що малюки виховуються в повній вседозволеності та пустощах. Просто у батьків відсутня постійна буркотливість і суворість, дитина для японської мами в цей період є ідеальною.

Вона приймає все, що вона робить (нічого справді страшного і жахливого зробити вона не може через вік). Це робиться для того, щоб у неї сформувався образ «я хороший і улюблений»

2. «З 5 до 15 років — слуга». Що це означає? Японці в цей період вчать дитину жити за правилами суспільства. В освітніх установах Японії немає місця конкуренції, там перемагає дружба. Дітей вчать праці навіть у приватних школах Японії.

За порядком і чистотою будівлі стежать діти. Вони чистять туалети та миють підлогу. І це прекрасно, адже діти мають бути знайомі з різними видами праці та розуміти, що для людини немає гідної та негідної роботи.

Учнів ніколи не порівнюють один з одним, не виокремлюють тих, хто встигає чи відстає. Так дитина вчиться розуміти своє місце в дорослому житті.

Тепер вирушимо в країну чаю та Шерлока Холмса.

Яку мудрість використовують англійські батьки? І що можна взяти на замітку?

1. В Англії батьки розмовляють з дітьми шанобливо і на рівних, незалежно від віку.

Це не означає, що розбіжностей не виникає, але це допомагає вирішувати їх без крику і, природно, без тілесних покарань.

Виховна бесіда відбувається з притаманною англійцям ввічливістю і докладним розбором того, що зроблено не так.

2. Довіра з самого народження.

Приміром, англійська мама не боїться відпустити дитину на самокаті на далеку відстань, навіть якщо поблизу є проїжджа частина. Бо між ними давно є зв’язок, довіра.

Мама знає, що дитина зупиниться і почекає на неї. А дитина знає, що мама вірить у неї. Це яскравий приклад виховання самостійності. До речі, в Англії не заведено скидати дітей на бабусь і дідусів.

3. Дітям дають повне право на самовираження.

Саме тому в англійських містах просто на вулиці в будній день можна зустріти суперменів і принцес, дітей у піжамі та дітей, які пробують пісок або стрибають по калюжах. І нікого не хвилює, що подумає сусідка з третього поверху.

А тепер вирушимо до Ізраїлю, де мешкають євреї — народ із дуже цікавою та багатою історією.

Яких тільки не ходить історій та анекдотів, про єврейську маму, адже це словосполучення не спроста ходить парою і має великий сенс, несе свою філософію.

1. Єврейська мама вважає, що дитині «можна все, крім того що їй не можна». Жорсткі вимоги і максимальна свобода — цей парадокс і, здавалося б, взаємовиключення, вміє поєднувати і контролювати єврейська мама. У цьому її велике мистецтво.

2. Єврейська мама не вважає, що в її дитини можуть бути якісь недоліки. І дурний вчинок дитини — це не ознака поганого виховання, а привід знайти причину цього вчинку.

3) Ще ізраїльські батьки провертають таку хитрість: дають дитині підслухати розмову дорослих, у якій її нахвалюють. Це дає дитині віру в себе і розуміння того, що вона може все.

У кожного з батьків свої знахідки, завжди намагайтеся вишукувати нові, тому що діти ростуть і змінюються!