Сім'я

Гуни: як виглядали, де жили і який слід залишили

Гуни — стародавній народ, який прийшов до Європи з Азії, констатує старший науковий співробітник Інституту археології РАН Ігор Гавритухін. Уперше джерела згадують про гунів у зв’язку з погромами 375 року.

Безперечних доказів про зв’язок гунів із гунами немає, проте цю гіпотезу підтримують багато вчених. Кочове плем’я хунну, що населяло степи на північ від Китаю з 220 року до н. е. до II століття н. е., намагалося завоювати цю державу. Для захисту від хунну побудували Велику Китайську стіну.

Угри жили на Уралі та по Волзі. У II столітті знесилені північні хунни перемістилися на захід на землі угрів (Приуралля), змішалися з ними, внаслідок чого з’явилися гуни. Згодом гуни стали політичним утворенням, оскільки включали в себе різні племена залежно від регіону: сарматів (Казахстан), тунгусів (Якутія), слов’ян, германців.

Багато вчених вважають гунів предками тюрків або прототюрками. Наприклад, англійський учений Пітер Хізер називає гунів першими тюрками, які вторглися в Європу. Низка дослідників відносять гуннську мову до тюркської групи.

Який вигляд мали гуни? Безсумнівною є їхня приналежність до монголоїдної раси, що й визначило зовнішній вигляд. Генетичний аналіз поховань гунів встановив, що в них були темне волосся й очі. Вони також генетично схожі з населенням Південно-Східної Європи.

Давньоримський історик Амміан Марцеллін у «Діяннях» описує гунів як двоногих звірів, такий вони мали жахливий вигляд. Вони нагадували палі, грубо витесані для побудови мостів: щільні міцні руки і ноги, товсті потилиці.

Професор Каліфорнійського університету Отто Менхен-Хельфен вважає, що це хибне уявлення про гунів. Воно сформувалося через страх і ненависть до цього племені, звідси й демонізація гунів.

Де, на якій території жили гуни? Спочатку гуни кочували в Південно-Східній Європі. Перші згадки про них відносять до II століття до н. е.-I століття н. е. в Забайкаллі. Відкочувавши далі на захід, вони утворили об’єднання Юебань у Східному Казахстані. Воно було розгромлене телеськими племенами 490 року. Наприкінці IV століття гуни займали більшу частину Угорської рівнини, простягалися на схід до Волги і Терека.

У період розквіту імперії гунів у першій половині V століття їхня територія простягалася від Балтійського моря до Кавказу і від Уралу до Південної Німеччини з центром у римській провінції Паннонії. В імперію правителя Аттіли (434-453 роки) входило до 45-50 народів, зокрема алани, слов’яни, гостроготи. Він контролював території сучасних Німеччини, Чехії, Словаччини, Австрії, Угорщини, Румунії, Сербії, України, Казахстану, Південної Росії.

Демонізація образу гунів і їхній страхітливий зовнішній вигляд зіграли на руку воїнам. Часто противники погоджувалися на переговори без будь-яких військових дій.

Чим займалися гуни і який слід залишили в історії

Культура гунів вивчена епізодично. Це можна зробити тільки за записами середньовічних авторів і за похованнями. Чим займалися гуни? Головним у гунів була військова справа. Чоловіки були зайняті якщо не на війні, то на підготовці до неї, виробництві зброї та підвищенні військової майстерності. Вони безперервно вели війни за нові території, виводячи худобу, забираючи в рабство чоловіків і жінок.

З ремесел гуни переважно працювали тільки з кісткою, шкірою і металом. При цьому деякі дослідники сумніваються, що вони самі відливали зброю.

Було розвинене кочове скотарство, що вимагало нових пасовищ. Землеробства майже не було. Лише в Південному Сибіру та в Північній Монголії невеликі групи осілих гунів вирощували просо, пише автор у науковій статті «Спосіб життя імперії гунів».

Жили гуни у возах, шатрах і безпосередньо на конях. Римський історик Амміан Марцеллін зазначає, що до осель гуни входили лише в разі крайньої потреби. Спати під покрівлею в них навіть вважалося небезпечним ще в IV столітті. Але в середині V століття посол до гуннського царя Аттіли Пріск Панійський розповідає про дерев’яні хороми царя, оточені огорожею.

Гуни були знайомі з основами кулінарії і готували їжу на багатті. У Центральній і Східній Європі, у Західному Сибіру було знайдено близько 19 мідних котлів. Самі котли не дуже хорошої якості.

У чому гуни досягли успіху, так це в зброї і в тактиці ведення бою. Головними обладунками були залізні мечі та далекобійний лук. Гуннський лук римляни вважали найефективнішою зброєю античності і поставили його на озброєння у своїй армії.

Гуни нападали раптово з чотирьох боків, обсипаючи стрілами, а при зближенні орудували мечами і списами. Якщо напад був невдалим, без сорому відступали, тим самим заманювали ворога в пастку. Прагнули за користю, немов зграя птахів, і розсіювалися, подібно до хмар, у разі невдачі, писав історіограф Герхард Фрідріх Міллер в «Історії Сибіру».

Вторгнення гунів зі сходу в Європу поклало початок Великому переселенню народів. Амміан Марцеллін писав, що найуспішніший цар гунів Аттіла, який правив у 434-453 роки, зрівняв із землею всю Європу. Цивілізованому світу гуни вселяли найбільший страх з усіх варварів.

У якому столітті гуни розгромили сарматів? Гуни розгромили сарматів у IV столітті, коли мігрували після 370 року н. е. на південь сучасної території Росії, пише енциклопедія Britannica і автор наукової статті «Деякі питання ранньої історії іранських племен південної Росії в сучасній історіографії». Залишки сарматів асимілювалися або втекли на Захід.

У 452 році гуни вторглися в Італію, наклали данину на Візантію і Західну Римську імперію. Перед військом гунів відступали римські полководці. Ім’я Аттіли ставлять в один ряд з іменами Олександра Македонського і Юлія Цезаря.

Гуни — загадкові племена з військово-демократичним ладом. Вони звільнили Європу від влади Римської імперії, сприяли розпаду рабовласництва. Гуни раптово з’явилися, привели в жах цивілізований світ і також зникли, асимілювавшись в інших народностях. Однак вони залишили незгладимий слід в історії Європи та Азії.