Бронежилети в Україні

Бронежилети в Україні: стандарти, контроль та правове поле

Питання виробництва, обігу й сертифікації засобів індивідуального бронезахисту в Україні має критичне значення в умовах повномасштабної війни. Воно стосується не лише Збройних Сил, а й добровольчих формувань, підрозділів територіальної оборони, правоохоронців і волонтерських організацій. Саме тому держава була змушена оперативно оновити нормативну базу, яка регулює використання таких виробів, як бронежилет, аби вона відповідала сучасним загрозам і міжнародним вимогам.

Національні стандарти у сфері бронезахисту

До початку війни в Україні діяли розрізнені та застарілі підходи до оцінки якості бронезахисного спорядження. Частина продукції виготовлялася за нормами ще радянського зразка або за внутрішніми технічними умовами виробників. Після 2014 року держава поступово перейшла до формування власної системи, яка нині ґрунтується на гармонізації з міжнародними військовими стандартами.

Базовим документом є ДСТУ В 4103:2021 «Засоби індивідуального бронезахисту. Загальні технічні вимоги». Він встановлює критерії балістичної стійкості, правила проведення випробувань, вимоги до матеріалів, маркування та термінів експлуатації. Цей стандарт узгоджений з підходами НАТО, зокрема зі STANAG 2920, а також корелює з американською системою NIJ.

Класи захисту та їх застосування

Український ДСТУ передбачає шість класів бронезахисту, які відображають здатність бронежилета або плити протидіяти певним типам боєприпасів. Початкові класи орієнтовані на захист від пістолетних загроз, тоді як найвищі рівні розраховані на бронебійні гвинтівкові кулі. Для підтвердження заявленого класу вироби проходять серію балістичних тестів, кліматичних випробувань і перевірок на механічну міцність.

Паралельно в Україні широко застосовується класифікація NIJ, оскільки значна частина бронеплит імпортується або виробляється за американськими технологіями.

Сертифікація та вимоги до маркування

Уся бронезахисна продукція, що офіційно реалізується в Україні, повинна пройти процедуру оцінки відповідності. Випробування виконуються в акредитованих лабораторіях, у тому числі в науково-дослідних установах системи МВС. Після успішного тестування виробник або імпортер отримує сертифікат.

На кожному бронежилеті обов’язково зазначаються клас захисту, назва моделі, серійний номер, дата виготовлення та термін служби. Відсутність або неправильність маркування може призвести до заборони обігу виробу.

Імпорт, продаж і державні закупівлі

Раніше бронежилети вважалися товарами подвійного призначення і потребували спеціальних дозволів для ввезення. Після початку широкомасштабної агресії уряд тимчасово спростив ці процедури, дозволивши імпорт засобів захисту без ліцензування для оборонних потреб. Це було закріплено відповідними постановами Кабінету Міністрів.

Закупівлі для Збройних Сил та інших державних структур здійснюються в межах законів про публічні та оборонні закупівлі, з додатковими вимогами щодо якості, гарантій та підтвердженої сертифікації.

Експлуатація та облік

Стандарти визначають умови зберігання і використання бронежилетів, включно з допустимими температурними режимами та рівнем вологості. У військових підрозділах ведеться облік стану захисного спорядження, а після завершення строку служби або пошкодження вироби підлягають списанню та утилізації.

Сучасні виклики ринку

У 2023–2024 роках держава посилила контроль за ринком бронезахисту через випадки фальсифікації класів захисту та використання несертифікованих матеріалів. Контрольні органи та Міноборони активізували перевірки, а також продовжили роботу над наближенням українських стандартів до вимог НАТО.

Бронезахист як елемент національної безпеки

Система стандартів для бронежилетів в Україні продовжує розвиватися та інтегруватися у міжнародне правове поле. Її ефективність напряму впливає на безпеку військових і загальну обороноздатність держави, тому вдосконалення контролю, сертифікації та підтримки якісних виробників залишається стратегічним пріоритетом.

Джерело: Specprom-KR