Душа у психології: визначення, поняття, особливості, тлумачення відомих психотерапевтів

У перекладі з давньогрецької психології — це «наука про душу». Незважаючи на молодість, її витоки знаходяться ще в працях перших філософів Античності. А ось визначення душі у психології неясне, на заміну терміну там використовують свідомість. Деякі вчені вважають їх нетотожними.

Витоки психології як науки

Довгий час психологія не існувала як окрема галузь знань. Її відносили переважно до філософії, але наприкінці ХІХ ст. виділили окрему науку, й у світі індивідуальна терапія процвітає.

Історія у рамках філософії

Витоки пізнання душі виникли у працях античних філософів. Вони міркували про її природу, почуття, свідомість, емоції, смерть. Висловлювали різні версії походження свідомості. Відомі теорії Сократа, Платона, Арістотеля.

Тоді психологія не виділялася на окрему науку, а існувала у межах філософії. В середні віки:

• вчення стали теоцентричними;
• мислителі займалися тлумаченням Святого Письма, доказами існування Бога;
• інакодумці ховалися від переслідувань.

У період Ренесансу знову повернулася спрямованість знань особистість людини, культ природи, краси, гуманізму. Пізніше за доби Просвітництва мислителі міркували у тому, що робить душу моральної чи аморальної. Вже пізніше, за часів Нового Часу, Френсіс Бекон відмовився від умовиводів про природу душі і запропонував шукати емпіричних спостережень.

Поява окремої науки

Зачатки психології з’явилися у вченні математика Рене Декарта. Він уперше заговорив про таке явище, як свідомість, хоч і називав його по-іншому. Вже у ХІХ ст. психологія виділилася в окрему галузь.

Першу лабораторію відкрито під керівництвом Вільгельма Вундта — його вважають батьком науки. Сталося це 1879 р. Пізніше виникають теорії З. Фрейда, До. Юнга, Еге. Фромма.

У США розвивається біхевіоризм, у Німеччині – гештальтпсихологія. На час Першої та Другої світової війни дослідження частково припинялися, багатьом ученим довелося емігрувати. Але на 1950-60 р.р. доводиться розквіт експериментальної психології.

Сучасність

Сьогодні у розпорядженні психологів унікальні технології, що дозволяють пояснити багато процесів в організмі. Виникають напрями з кінця наук: психолінгвістика, когнітивна тощо.

Галузь перестала бути теоретичною і доступна кожній людині. Багато хто відвідує особистого фахівця, щоб розібратися з комплексами, позбутися фобій та переживань. Зовсім іншим займається психотерапевт: він усуває патологічні розлади особистості та вивчає хвороби.

Погляди відомих психологів на душу

Коли говорять про теорію душі, згадують Зигмунда Фрейда та Карла Юнга. Це одні з найвідоміших психологів, які створили власні вчення про людину, її особистість, свідомість та підсвідомість. Хоча деякі їх висновки були помилковими, праці залишаються значним досягненням у розвитку науки.

Зигмунд Фрейд

Німецький психолог став автором теорії психоаналізу. Він уперше звернув увагу на прояв несвідомої в житті людини: описки, застереження, образи у сновидіннях. Вони розкривався травмуючий досвід, повторне переживання якого призводило до лікування.

Психологія душі людини складається із 3 компонентів: Я, Воно, Над-Я. Вони є складовими психіки (Фрейд ототожнював душу і свідомість). Є 3 складові особистості психоаналізі.

1. Я частина особистості, у якої є розум і воля. Змінюється під впливом зовнішніх факторів.
2. Воно — темне несвідоме, інстинкти, водночас рушійна сила підсвідомості.
3. Над-Я – контролююча структура, стежить за дотриманням цінностей та соціальних установок.

У вченні Фрейда Я відчуває тиск з кількох сторін: Понад-Я диктує свої правила, які нерідко суперечать низовинному задоволенню Воно. Я можна порівняти з кучером на колісниці (Понад-Я), що управляє конем, що швидко скаче в невідомому управлінні (Воно).

Багато уваги психотерапевт приділяв драмам дитинства. На його думку, більшість травмуючого досвіду з’явилася в ранні роки життя, але була витіснена пам’яттю в несвідоме. Це впливає і сексуальний розвиток. Людина, яку любила мати, стає успішною, а недолюблена дитина часто у дорослому житті знаходить набір сексуальних комплексів.

Карл Густав Юнг

Відомий автор теорії про архетипи свідомо розводив поняття душі та психіки. Про це він написав у своїх працях.

1. Душа мислиться як особистість. Це підтверджено розщепленням (сьогодні – дисоціативний розлад), сомнамбулізмом, роздвоєною свідомістю.
2. Свідомість – це сукупність свідомих та несвідомих процесів.

У навчанні Юнга важливу роль грають маски людини. Під цим кутом він розглядає три іпостасі.

Особистість

Психолог спостерігає стандартне розщеплення особистості суспільстві різних людей. В одній компанії людині властиво бути спокійною і стриманою, в іншій — дещо агресивною. Явище отримало назву «самоідентифікація».

Вона яскравіше проявляється тоді, коли особистість обертається у різних верствах суспільства. Наприклад, індивід з освіченого класу серед інтелектуалів та вдома поводиться по-різному, актуалізуючи несхожі особистості.

Наочніше на прикладах військових, поліцейських: якщо на роботі це рішучі, впевнені, іноді жорсткі люди, то вдома характер пом’якшується або стає звичайним. Це перша маска, яку вдягає індивід, щоб пристосуватися до суспільства.

Персона

У цьому підпункті він розглядає зовнішні та внутрішні впливи на особистість. Якщо першому випадку помітні зовнішні чинники, тобто. колективні, то у другому спонукання йдуть зсередини.

Так утворюється особливий тип людей з новою маскою. Вони неподатливі до впливів ззовні, погано піддаються навіянню. Але вкрай чутливі до подій зсередини: погані сновидіння, передчуття, самонавіювання сильно на них діє.

Як приклад Юнг наводить одного знайомого: він нещадно зруйнував щастя своєї сім’ї, не думаючи про почуття близьких. Але без тіні сумніву перервав ділову поїздку, щоб помилуватися красою лісової галявини, яку помітив із вікна поїзда.

Структура душі за Юнгом

Аніма

Анімой психолог і називає внутрішню установку, яку ототожнюють із душею. Кожна людина має набір подібних програм, тому коли вона від них відходить, це помічають оточуючі.

Внутрішні установки міцно сидять у особистості. Найскладніше позбутися або змінити аніму, коли персона і особистість більш податливі. На думку Юнга:

• душа доповнює зовнішній характер особи;
• вона містить усі загальнолюдські якості, незважаючи на маску (так тиран страждає від сновидінь, де кається – це говорить про наявність стандартних цінностей);
• душа сентиментальна;
• її характер впливає статеві особливості (мужні зовні чоловіки часто мають жіночний характер і навпаки).

Далі психолог розмірковує про баланс і пояснює схильність сильної статі у важкі хвилини до розпачу, а слабкого — до втіхи та міркування. Відповідно після смерті тіла душа зникає.

Вчення про душу пов’язане і з теорією архетипів, але це вже є предметом більш детального вивчення аналітичного спрямування: це структурний елемент несвідомого колективного.

Юнг вважав, що зрозуміти та вилікувати свою душу можна за допомогою арт-терапії.

Класичне визначення

В енциклопедіях поняття душі в психології трактується як термін, що історично змінюється, довго служив предметом вивчення. Потім об’єктом дослідження науки стала психіка. Тепер поняття «душа» повністю віддано у сферу філософії та релігії, у наукових працях згадується в історичних довідках.

З одного боку з’являється феномен: наука вивчає те, чого немає. Але він дозволяється глибшим екскурсом.

Психея – персонаж давньогрецького міфу, дівчина, що пройшла випробування богів на шляху до кохання. У стародавніх греків вона символізувала безсмертну сутність людини. А поняття «психологія» запровадив у XVIII ст. Християн Вольф.

Наука вже вийшла за межі знань про душу, а назва залишилася за традицією. Багато хто проводить аналогію з геометрією, яка давно вже не галузь про вимір землі.