Один із трьох основних літературних родів (поряд із лірикою та драмою). Чим він виділяється?

• Представлений світ є вигаданим.
• Розповідь — основна форма вираження.
• Оповідач (літературний суб’єкт) знаходиться поза представленим світом. Зазвичай він говорить від 1-ї або 3-ї особи.

Ми не завжди вживали термін «епопея». 


По-перше, існували різноманітні форми народної, усної передачі, яку ми сьогодні визначаємо як міфи, легенди та казки. 


Сам термін «епіка» походить від грецького epikós, що означає «слово», «розповідь», «пісня».

Будівництво епічних трас

Епічні твори мають дворівневу структуру, яка відрізняється від ліричних і драматичних. Про що ця конструкція? Однією з сфер є наративна ситуація. Тут найважливішим є оповідач, який розповідає і описує.

Розділом теорії літератури, що вивчає структуру літературних творів і стежить за їх трансформаціями, є генологія.

Друга сфера – історія героїв. Оповідач і герої зазвичай є різними світами. Класичним порушенням цього правила є розповідь від першої особи, наприклад, у щоденниках. Це передбачає єдність оповідача і головного героя.

Оскільки в епосі є два рівні, ми також спостерігаємо два чітких часових порядку. По відношенню до наративу сюжет часто знаходиться в минулому. Оповідач ніби відтворює події, перебіг яких йому добре відомий.

Епічний поділ

Епос можна поділити на жанри за різними ознаками. За формою виділяємо:

• епічна поезія у віршах (жанри: епопея, епопея, екскурсія, філософський, героїко-комічний, віршований роман);
• проза епічна (жанри: роман, оповідання, оповідання, анекдот, казка, легенда, щоденник).

Епічні жанри, у яких поєднуються проза і вірш, називаються синкретичними. 


До них відносяться балада і сатира.

Епос також можна поділити за часом, у якому відбувається дія твору:


а ) сучасний епос (відноситься до обставин і явищ, сучасним письменникові) — наприклад, «Лялька» Б. Пруса;


б) історичний епос (дія відбувається в історичний для письменника час, до якого він мав доступ лише з непрямих свідчень, напр., пам’яток, письмових джерел, легенд) – напр., фараон Б. Пруса;


в. фантастичний епос (представлений світ знаходиться в часі, який не має історичних еквівалентів, наприклад, у легендарному минулому чи уявному майбутньому) – наприклад, казки Х.Ч. Андерсен.


Іншим поділом епосу є поділ за розміром твору (тобто найбільш дискреційним критерієм):

• великі епічні форми (такі жанри, як епопея та роман);
• короткі епічні форми (такі жанри, як анекдот, повість, оповідання, балада, віршований роман).

Основні епічні жанри та зразки

Епос : розширена поема у віршах, що показує історію легендарних або історичних героїв на тлі революційних подій для певної спільноти. Важливу роль в епосі відіграє об’єктивний і всезнаючий оповідач, який розкривається в інвокації. Епос домінував над епічним родом аж до розвитку роману. Приклади: «Іліада» та «Одіссея» Гомера, «Божественна комедія» Данте, «Втрачений рай» Дж. Мільтона, «Пан Тадеуш» А. Міцкевича.

2) Вірш : довший вірш у віршах з більш-менш розгорнутим сюжетом. За своїм оповідним характером вона знаходиться на межі епосу й лірики. Особливо відомі:

• вірш-відступ («Беньовський» Я. Словацького, «Польські квіти» Я. Тувіма);
• епічна поема (Гражина А. Міцкевич);
• дидактична/філософська поема («Мистецтво любити» Овідія, «Поетичний трактат» Ч. Мілоша);
• героїко-комічна поема («Монахомахія», «Антимонахомахія», «Мисеїда» І. Красицького).

3) Роман : прозовий твір, багатосюжетний, з великою кількістю героїв (головних, допоміжних, епізодичних); наприклад «Злочин і кара» Ф. Достоєвського, «Потоп» Г. Сенкевича, «Лялька» Б. Пруса, «Селяни» В. Реймонта, «Фердидурке» В. Ґомбровича.

4) новела : невеликий прозовий твір, що характеризується однонитковим перебігом подій, відсутністю відступів, чіткою наявністю кульмінації; наприклад, жилетка Б. Пруса, «Ліхтарник» Г. Сенкевича, «Наг» М. Конопницької, «Силач» С. Жеромського.

5) Розповідь: короткий прозовий твір, зазвичай написаний у минулому часі, обмежений одним сюжетом. Відрізняється від новели відсутністю чітко окресленої структури і вільного ходу дії, в якому багато побічних сюжетів, відступів, роздумів; наприклад, «Старий і море» Е. Хемінгуея, «Pożegnanie z Maria» Т. Боровського, «Крамниці кориці» Б. Шульца.

6) Казка : невеликий твір фантастичного змісту, сповнений чудес, чарівних вірувань, у якому вільно взаємопроникають реальний і надприродний світи; наприклад, «Піноккіо» К. Коллоді, «Лускунчик» Е. Т. А. Гофмана, казки Г. Ч. Андерсена, казки братів Грімм.

7) Казка : невеликий твір, написаний у віршах або прозі, свого роду притча про загальнолюдські проблеми, погляди та характери. Метою казки завжди є навчання, настанова та етичні принципи; казки І. Красицького, А. Міцкевича (Лисиця і коза, Блоха і рабин, Уперта дружина…), Ж. де Лафонтена.

 Щоденник : прозаїчний розповідь про події, учасником або очевидцем яких був автор. Щоденник розповідає про події з певної часової відстані, і цим він відрізняється від щоденника; напр., Спогади Й.Ч. Пасек, Щоденник Варшавського повстання М. Бялошевський.

9) Щоденник : збірка записів, що ведеться щодня, її хронологічний порядок визначається не композиційним наміром, а перебігом подій, записаних автором; наприклад, «Щоденник 1954» Л. Тирманда, «Щоденник» В. Ґомбровича, «Щоденник, написаний вночі» Г. Герлінг-Грудзінського.

10) Легенда : фантастична історія, повна чудес і незвичайних елементів, головним героєм якої зазвичай був святий, правитель, воїн, мудрець. Легенда черпала з історичних подій, наприклад, легенди про Артура, історії з хроніки Галла Аноніма про Попеля та П’яста.

11) сатира : твір, у якому висміюються та (або) тавруються людські вади, звичаї, суспільні відносини, світоглядні установки, інститути суспільного життя, способи поведінки окремих людей. Сатира не пропонує рішень, не моралізує – вона лише висміює. Сатира тяжіє до синкретичного жанру, оскільки поєднує в собі елементи епосу, лірики та драми, наприклад, «Модна дружина» І. Красицького,

Поділ на три літературні роди (епос, лірика, драма) не є універсальним навіть для Європи. 


Європейські літературні традиції по-різному підходять до визначення жанрів.